Автор — д-р Мирон Б. Куропась

Ця стаття вперше була надрукована в Альманасі УНС за 1983 рік.

До 1914 року мало хто з емігрантів із України називав себе українцем. У перші 20 років імміграції люди зазвичай ототожнювали себе з певним регіоном України, називаючи себе лемками, бойками та гуцулами. Проте десь із середини 1890-х років більшість іммігрантів старшого покоління почали називати себе угрорусинами (угорськими русинами), якщо були родом із Закарпаття (Карпатської України), і русинами — якщо з Галичини.

Хоча майже всі русини в Америці від початку мали однакову релігійно-культурну спадщину, на їхній етнонаціональний розвиток в подальшому вплинули різні національні течії. Одні стали в Америці «угорцями», інші — «словаками»1 або «поляками». Проте переважна більшість — «росіянами», «русинами» чи «українцями».

Першою національною течією, яка успішно націоналізувала значну частину русинської американської громади, була російська. Спочатку Американська римо-католицька ієрархія не бажала визнавати церковну легітимність і автономію Русинської греко-католицької церкви, що призвело до низки відступництв та переходу до Російської православної церкви.

Найактивнішим дисидентом був преподобний Олексій Тот, колишній католицький канонік із Пряшівщини, який став полум’яним проповідником православ’я. Завдяки Тоту, а також Священному Синоду в Росії, який надав йому фінансову й моральну підтримку, майже 20% русинського населення Америки приєдналося до Російської Церкви і зрештою стало росіянами за національними настроями та приналежністю.

Тим часом точилася запекла боротьба за етнонаціональну відданість решти русинів між переважно мадяризованим угро-русинським духовенством із одного боку та все більш україноорієнтованим русинським духовенством — з іншого. Битва закінчилася нічиєю: біля 40% русинського населення Америки залишилися угро-русинами й приблизно така ж частина стала українцями.

У становленні української Америки брали участь три інституції: католицька церква, Руський Народний Союз (нині — Український Народний Союз (Ukrainian National Association), далі — УНС) і Свобода. У цій історії йдеться про роль однієї з таких установ.

Від русина до українця

Становлення українця в Америці, тобто метаморфоза емігранта з України від русинської релігійно-культурної до української етнонаціональної ідентичності, тривало біля 30 років. Дослідження зміни назв УНС між 1894 і 1915 роками якнайкраще віддзеркалює хронологію цієї трансформації.

Спочатку назва УНС англійською була Russian National Union (Руський Народний Союз). Ба більше, священник Григорій Грушка, перший редактор «Свободи», закликав своїх читачів не соромитися казати «Я — руський»2. Перші шість років свого існування «Свобода» подавала себе як «російську» газету.

У 1899 році вона стала «малоросійським» виданням3. У 1904 році її називали «русинською» (малоросійською) газетою4 і вона залишалася такою до 1906 року, коли почала визначати себе просто як «руська»5.

УНС між тим офіційно змінив свою назву на «Малоросійський Союз» у 1900 році6. А на 13-му з’їзді УНС в 1914 році назву було офіційно змінено на «Український Народний Союз» українською та «Ukrainian National Association» англійською7.

Виникнення УНС

Після розпаду першої греко-католицької унії, заснованої священником Іваном Волянським у 1887 році, русини почали вступати до інших доброчинних товариств, серед яких найпопулярнішим було Jednota (Єдність), словацьке братство. Занепокоєні тим, що їхній народ обере словацьку етнічну орієнтацію, група русинських священників у лютому 1892 р. зібралася у Вілкс-Барре, штат Пенсільванія, і заснувала Греко-католицьку унію (англ. — GCU, надалі в тексті – ГКУ). Того ж року був заснований Viestnik, друковане видання ГКУ.

Розбіжності між угро-русинськими та галицько-русинськими священниками щодо етнічної орієнтації ГКУ виявилися на її з’їзді 1893-го року. А невдовзі після його завершення четверо священників із Галичини, преподобні Іван Констанкевич, Теофан Обушкевич, Полянський і Грушка зустрілися в Джерсі-Сіті, штат Нью-Джерсі, щоб обговорити створення ще одного русинського братства та пропагування цієї ідеї у «Свободі», русинському періодичному виданні, заснованому отцем Грушкою 15 вересня 1893 р.8

1 листопада 1893 р. у «Свободі» з’явилася стаття із назвою «Нам потрібна національна організація»: «Як рибі потрібна води, як пташка не може без крил, як спраглий шукає води, а голодний — хліба, як усі ми потребуємо повітря, так нам, русинам, розкиданим по цій землі, потрібен національний союз, що пригорне до себе кожного русина, де б він не жив… Всі знають, що в єдності – сила, яку важко подолати. Тож єднаймося, брати, добровільні вигнанці з рідного краю, із вітчизни. Зблизьмося й узнаймо одне одного, звернімо увагу на нашу бідність, наші бажання, наші недоліки, наші потреби…
Нині побудувати де-не-де русинську церкву нам вдається з великими труднощами, і нам доводиться благати грошей. То чи не краще мати власний національний фонд і помагати тим церквам? Тут, в Америці, швидко виростає нове русинське покоління, але хто має забезпечити світле майбутнє для нашої молоді? Що коли вона виросте без знання русинської мови, русинської історії, русинської релігії?…
Хай там як, ми відважно закликаємо русинський народ: повірте в нашу ідею!… Прокиньтеся й ви побачите, хто є ваш брат і хто бажає вам добра. Маєте ж очі, погляньте, що коїться навколо вас, як із вас знущаються та як ігнорують, і як лише на вашу працю, просочену потом і кров’ю, зважають ті, хто дбає виключно про свою кишеню. Вони багатіють на вашому невігластві, дурості та безпорадності, а ви, бідолашні, гниєте глибоко в шахтах або, як воли, тягнете вантажівки на фабриці, працюючи, як раби на всіх, окрім себе: на адвокатів, євреїв і на свої борги, які лишилися в старій країні. Але коли ви хворієте й помираєте в муках, ваші друзі змушені збирати гроші серед своїх, щоб ваше грішне тіло не викинули псам, а поховали по-християнськи з хрестом на могилі, де ви смиренно чекатимете на день воскресіння…
Якщо ж ваші брати-русини не відгукнуться на наш заклик і знехтують цією важливою й невідкладною справою, то цим засвідчать свій низький рівень духовної зрілості й рішучості. Але ми віримо, що… ми почуємо могутній голос нашого народу, і повсюди русини скажуть: «Нам потрібен Руський Народний Союз, ми повинні взнати один одного краще, маємо згуртуватися й працювати разом для покращення нашого життя на цій новій землі»9.

Установчі збори запропонованої нової організації було скликано 22 лютого 1894 р. у м. Шемокін, штат Пенсільванія. У наступній статті під назвою «Це сталося» «Свобода» писала: «22 лютого 1894 р., у день, коли вся Америка святкує день народження великого Вашингтона, безстрашного борця за свободу й права людини, русинські священники, представники русинських братств і русинських патріотів звідусюди, зібралися о 9 ранку в русинській церкві в місті Шемокін, Пенсільванія, просити Божої помочі, щоб розпочати цю надважливу справу — заснування Руського Народного Союзу»10.

Першими керівниками союзу були Теодосій Талпаш із Шемокіна (президент), Майкл Євчак із Вілкс-Барре (віце-президент), преподобний Констанкевич (секретар) та Іван Глова з Ексельсіора, Пенсильванія (скарбник). Крім того, було обрано 10 радників, усі миряни, а також чотири аудитори, усі з яких були священнослужителями11. Відзначимо, що аудиторами були священник Олексій Тот, який уже був пов’язаний із російською православною місією; священник Грушка, що згодом, у 1896 р., прийняв православ’я; священник Гавриїл Гулович, що мав приєднатися до табору угро-русинів; і преподобний Теофан Обушкевич, який пізніше приєднався до русофільського контингенту.

У 1894 р. УНС мав 439 членів і майно вартістю $220,35. У 1912 р. – 14 917 членів і майна на $140 530,64.12

ГКУ ж натомість нараховувала 32 000 членів і мала активів майже на $400 000 у 1912 році13.

Американський гурток

Преподобний Григорій Грушка

Медаль Грушки (автор Михайло Черешньовський),
яка була створена до 70-річчя «Свободи»

Оскільки в 1894 р. кількість священників-угро-русинів було майже у 8 разів більше, ніж галицьких, майбутнє окремого русинсько-українського братського товариства навряд чи було оптимістичним. Однак поява в середині 1890-х так званого «Американського гуртка», групи етно- і національно свідомих галицьких священників, докорінно змінила ситуацію. Із цього моменту русинсько-українська течія отримала надію на краще майбутнє.

Гурток був заснований у 1890 році сімома близькими друзями, львівськими семінаристами, які присягнули: (1) виконувати свої обов’язки пастирів в Сполучених Штатах; (2) не одружуватися, щоб бути вільними від сімейних обов’язків і уникнути незгод із ірландсько-американською римо-католицькою ієрархією; (3) організувати русинську громаду в Америці за русинсько-українським етнонаціональними принципами14.

Політично активні в Галичині, гуртківці прихильно ставилися до ідеалів Української радикальної партії, соціалістичної групи, до якої входив, серед інших, поважний український поет Іван Франко15.

Першим з Американського гуртка, хто покинув Галичину, був священник Нестор Дмитрів, який прибув до Сполучених Штатів у 1895 р. і оселився в Маунт-Кармел, штат Пенсільванія, де став пастором церкви Петра і Павла. Того ж року приїхали ще двоє членів гуртка: отець Микола Стефанович, який, проживши кілька місяців у Буффало, штат Нью-Йорк, став пастором церкви Святого Івана Хрестителя в Піттсбурзі; і преподобний Ардан, що оселився в Джерсі-Сіті.

У 1898 р. з’явилися ще троє гуртківців: преподобний Антін Бончевський, який став до своїх обов’язків у церкві Петра і Павла в Ансонії, штат Коннектикут; преподобний Стефан Макар, що посів місце отця Ардана в Джерсі-Сіті, коли той переїхав до м. Оліфент, штат Пенсільванія. Останнім членом гуртка, що емігрував до Америки, був преподобний Павло Тимкевич, який приїхав у 1898 році й через деякий час оселився в Йонкерсі, штат Нью-Йорк, де став пастором церкви Святого Архангела Михаїла. Пізніше гурток розширився, коли до нього приєднався отець Костанкевич16.

Якщо кому й має завдячувати вихованням українська еміграція в Америці, то це Американському гуртку. Маючи у своєму складі надзвичайно компетентних, високомотивованих і енергійних осіб, саме Американський гурток очолив русинсько-українську боротьбу проти латинізації, русифікації та мадяризації в Сполучених Штатах. Саме ці люди були на передовій у боротьбі за створення автономної русинської єпархії в Америці. Саме вони допомогли заснувати УНС, очолили його та змінили його русофільську орієнтацію, яку він мав на початку. Під їхнім керівництвом УНС долучається до створення русинсько-українських читалень, просвітницьких товариств, культурних ініціатив, молодіжних організацій та шкіл етнічної спадщини. Але найважливіше, що члени Американського гуртка видавали «Свободу» протягом 12 років (1895-1907) і заснували «Вісник УНС» як основний засіб американізації, українізації та політичного життя в українському етнонаціональному середовищі.

«Свобода» як засіб американізації

«Мій народ, – сказав якось отець Тимкевич одному американському письменнику, – живе не в Америці; він живе під нею… Йому конче потрібні лідери – люди, на яких можна рівнятися, які покажуть їм стандарти того, чого варто прагнути».17 І лідерство, і стандарти забезпечувала «Свобода», особливо тоді, коли редакторами були о.Дмитрів (1895), о.Макар (1897-1900) та о.Ардан (1900-1907).

Майже від початку свого заснування «Свобода» усвідомлювала брак інтелектуального лідерства в русинсько-американській громаді та той факт, що єдиними освіченими русинами були священники. У статті під заголовком «Майбутнє русинів в Америці» «Свобода» пише: «Від священників залежить майбутнє русинів в Америці та їхнє існування як нації… Угро-русинські священники прагнуть лише заробити гроші й повернутися в Старий Світ… У нас є лише чотири священники з Галичини, і вони працюють, не покладаючи рук… Якби таких, як вони, було б хоча б 10, майбутнє русинів-імігрантів було б набагато світлішим».18

Першочерговою проблемою, яка потребувала вирішення, була безграмотність серед дорослих – недолік, на який «Свобода» звернула увагу ще на початку свого існування. У відповідь на запитання «Чи може літня людина навчитися читати?» «Свобода» категорично відповіла «так» і зазначила: «Тут, в Америці, людина, що не вміє читати, не може досягти успіху… Годі грати в більярд, купіть собі у «Свободи» русинську азбуку й знайдіть людину, яка б навчила вас букв… За місяць ви читатимете… Ну ж бо, русини, спробуйте».19

Згодом «Свобода» разом із УНС видала «Самоучитель і словник для американських русинів»20 , а з 1900 р. на своїх сторінках почала друкувати українсько-англійський словник та інформаційний бюлетень.21

Спочатку «Свобода» мала оптимістичний погляд на життя в Сполучених Штатах. Вважаючи Америку землею, де «кожен вільний вчитися, писати й освічуватися за допомогою книжок»22,  вона критикувала апатичні настрої певної частини русинів-американців. «Не забуваймо, що девіз Америки — «Помагай собі сам», — неодноразово заявляла «Свобода».23 Називаючи байдужість русинів головною причиною відсталості їхнього розвитку в США,24 «Свобода» часто апелювала до русинської гордості:
«Негри мають в Америці 7 коледжів, 17 академій та 50 гімназій. А що мають русини? Палюх між двох пальців».25

Порівнюючи русинів зі словаками в Америці, «Свобода» писала: «Гей, брати русини! Наші брати словаки вже мають свій національний дім, школи, шпиталь і друкарню… а в нас навіть нема людей, що прагнули б здобути вищу освіту… що ми за люди?»26

Також засуджувалося пияцтво, поширена проблема серед русинських шахтарів: «Дехто може спитати: «Свобода» що, забороняє нам пити?» Чекайте! Ми не кажемо, що не можна випити за своє здоров’я, ще й за власні гроші; але ми проти того, щоб напитися й валятися на дорозі, як свиня в багнюці…»27

«Не марнуйте грошей, — закликала «Свобода» робітників-русинів, — читайте, читайте і ще раз читайте… це дуже важливо.29 «Кажуть, якби русини мали волю, — писала «Свобода», — добре було б їм жити… ми ж вважаємо інакше… Нашому народу воля не потрібна. Перш за все йому потрібні просвіта й навчання».30 Русинам «потрібні школи».31

Критикуючи небажання русинів інтегруватися в американське суспільство, «Свобода» заявляла, що «американське життя й життя американського русина — це два окремі світи»: «Зрозуміло, що ми американці, бо живемо на американській землі, їмо американський хліб… Ми американці, бо відправляємо долари в Старий Світ… Ми американці, бо купуємо за цей долар барильце пива та кварту віскі».32
«Американізуймося через самовдосконалення», — закликав “Вісник УНС”. «Ставмося критично до того, що в Америці є поганим, але неодмінно користаймося хорошим».33

УНС також опікувався проблемами, пов’язаними з різницею у поглядах різних поколінь. В американському середовищі, застерігала «Свобода», дітей, народжених  в Америці, не можна вже виховувати, користуючись принципом «так буде, бо я так сказав», бо діти тут звикли очікувати більш аргументованого підходу від своїх авторитетів.34 Проте «Свобода» бачила й іншу крайність — синів та дочок, що виправдовували свою непокору «американською свободою».

Серію статей із двох частин під назвою «Американський хлопчик» написав преподобний Макар, засуджуючи молодого чоловіка, який каже своїм батькам, що він знає, які права гарантує американська Конституція, що «це вам не Старий Світ» і що, оскільки він вже повнолітній, то більше не мусить прислухатися до їхніх порад. Такі хлопці, підсумовує отець Макар, частіше за все зв’язуються з поганою компанією і багато хто «закінчує в’язницю».35

Прагнучи вплинути на молоде покоління українців, особливо дітей молодших класів, «Свобода» започаткувала серію дитячих оповідань англійською мовою, які регулярно друкувалися від 22 серпня 1900 р.36

Нарешті, існувала проблема зради в сім’ї, про яку свого часу теж згадувала «Свобода»:
«…відбувся суд над Ванько Коралієм, звинуваченим у полігамії. Ванько залишив свою дружину в Галичині, приїхав до Америки й одружився в Джерсі-Сіті вдруге, а потім, у… Мічигані, втретє. Його заарештували через те, що друга дружина випадково дізналася про існування третьої… Згодом, відбувши покарання, Ванько повернувся на батьківщину, знайшов свою хату, свої поля, свої дерева, свою Марію та своїх дітей, яких, на жаль, замість двох тепер було чотири».37


  1. Оскар Гендлін, «Вирвані з корінням» (Нью-Йорк, 1951), стор. 188
  2. Спочатку отець Григорій Грушка, перший редактор «Свободи», радив русинам говорити англійською «я руський» значною мірою тому, що це було прийнятніше, ніж «угорець» (назва, обрана священниками угро-русинів), і тому, що це була етнічна назва, що була знайома американцям. Поки Грушка залишався зі «Свободою», його орієнтація була більш русинсько-українською, ніж російською. Однак у 1896 році засновник «Свободи» залишив католицьку церкву, приєднався до руху отця Олексія Тота і став російським православним священником у Олд-Фордж, Пенсільванія. За рік він заснував «Світ», періодичне видання православного братства, створеного Руською Православною місією. Повернувшись в Україну, отець Грушка зрештою зрікся руського православ’я та був знову прийнятий у католицьке лоно.

Юліан Бачинський, «Українська імміграція в З’єднаних Державах» (Львів, 1914), стор. 436

  1. «Свобода» (19 лютого1899)
  2. «Свобода» (7 січня 1904)
  3. «Свобода» (11 січня1906)
  4. «Свобода» (3 березня 1900)
  5. Микола Мурашко «Конвенції УНС» // Ювілейне видання Українського Народного Союзу (за ред. Луки Мишуги, Джерсі-Сіті, видавництво «Свобода», 1936), стор. 220. Див. також: «Свобода» (19 січня 1915)
  6. Антін Драган, “Український Народний Союз: його минуле і сьогодення, 1894-1964” (Джерсі-Сіті, видавництво «Свобода», 1964), стор. 15. Див. також: Бачинський, стор. 313-314
  7. Цитується з: Драган, стор. 15-17
  8. «Свобода» 1 березня 1894 р.; цитується з: Драган, стор. 27
  9. Там само.
  10. Драган, стор. 163
  11. Бачинський, стор. 330
  12. Там само, стор. 292
  13. Там само, стор. 434
  14. Там само, стор. 292-293
  15. Емілі Грін Болч «Наші співгромадяни — слов’яни» (Нью-Йорк, Charities Publications Committee, 1910), стор. 419-424
  16. «Свобода» (21 листопада 1894)
  17. «Свобода» (20 квітня 1894)
  18. «Свобода» (27 квітня 1894)
  19. «Свобода» (22 березня 1900) і наступні номери
  20. «Свобода» (6 червня 1894)
  21. Лука Мишуга «Як формувався світогляд українських іммігрантів в Америці» // Ювілейне видання Українського Народного Союзу, стор. 106
  22. «Свобода» (17 жовтня — 21 листопада 1895)
  23. «Свобода» (6 липня 1896)
  24. «Свобода» (7 грудня 1889)
  25. «Свобода» (1 грудня 1893). Також див.: «Свобода» (23 листопада 1899)
  26. «Свобода» (15 грудня 1893)
  27. «Свобода» (23 березня 1894)
  28. «Свобода» (30 березня 1894)
  29. «Свобода» (1 березня 1894)
  30. «Свобода» (29 січня 1903), цит. у: Мишуга, стор. 112
  31. Мишуга, вказ.твір, стор. 107
  32. Мишуга, вказ.твір, стор. 105
  33. Див.: Стефан Макар, «Американський хлопчик», «Свобода» (7 і 14 грудня 1899)
  34. Див.: Свобода (22 серпня — 27 грудня 1900)
  35. «Свобода» (2 березня 1896). Цитується в книжці Мишуги, вказ.твір, стор. 68

 

Опубліковано в «Ukrainian Weekly» 11 вересня 1983 року

Джерело: http://ukrweekly.com/archive/pdf2/1983/The_Ukrainian_Weekly_1983-37.pdf#page=5

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.